Сам термін «хакер» (від англ. «hacker») був введений до комп’ютерного сленгу 1961 року групою студентів-програмістів Массачусетського технологічного інституту (США). Саме в ті роки в американських університетах і компаніях з’явилися потужні ЕОМ, і студентам дозволялося протягом певного часу користуватися ними.
Спочатку з’явилося жаргонне слово «to hack» (рубати). Воно означало процес внесення змін «на льоту» в чужу програму (в початкові тексти програми). Віддієслівний іменник «hack» означав результат такої зміни. Вельми корисною і гідною справою вважалося не просто повідомити автора програми про помилку, а одразу запропонувати йому такий «хак», який її виправляє.
В цей період сформувалось перше покоління хакерів, які фактично були фанатами-програмістами, а терміном «хакінг» (від англ. «hacking») позначалась захопленість знаннями в галузі інформатики. В цей же період починають виникати основи хакерської ідеології. Основою якої став принцип: «інформація має бути безкоштовною та загальнодоступною».
Наступне покоління хакерів з’явилося наприкінці 1970-х — початку 1980-х років з появою ПК та початком експериментування з комп’ютерними мережами. Тоді ж було зафіксовано перші спроби використання комп’ютерів у нелегальних цілях, а термін «хакінг» почав набувати нового негативного значення — мистецтво «зламування» комп’ютерних мереж інших користувачів. Іноді, з метою ефективнішої діяльності, хакери об’єднувались в угруповання зі своїми законами та правилами, основним з яких на той час була заборона завдавати будь-якої шкоди комп’ютерним системам.
Наприкінці 1980-х років виникає нове покоління комп’ютерних фахівців, яке почало активно протистояти комерційним і державним структурам, керуючись при цьому принципомзагального права користувачів ЕОМ на безплатне одержання будь-якої інформації в Інтернеті. Саме з кінця 1980-х — початку 1990-х років починається хвиля протиправної комп’ютерної діяльності хакерів — «зламування» комп’ютерних систем, поширення програм-вірусів, тощо. Відтак виникає широко відомий образ хакера як комп’ютерного «пірата».
Отже, хакери — неоднозначна щодо оцінок неформальна субкультура, що сформувалась навколо технічних та інформаційних досягнень людства. Як і в кожній субкультурі тут присутні свої кумири (Роберт Теппен Морріс, Кевін Мітнік, Е. Реймонд, Володимир Левин, Лінус Торвальдс та інші), світогляд, етика поведінки, стиль життя.
В рамках цієї субкультури є велика кількість напрямків — від легальних до нелегальних. Дослідники говорять про «класичних хакерів», «крякерів» (зламують комп’ютерні системи), «фрікерів» (використовують телефонні лінії) та ряд інших.
Сам термін «хакер» (від англ. «hacker») був введений до комп’ютерного сленгу 1961 року групою студентів-програмістів Массачусетського технологічного інституту (США). Саме в ті роки в американських університетах і компаніях з’явилися потужні ЕОМ, і студентам дозволялося протягом певного часу користуватися ними.
Спочатку з’явилося жаргонне слово «to hack» (рубати). Воно означало процес внесення змін «на льоту» в чужу програму (в початкові тексти програми). Віддієслівний іменник «hack» означав результат такої зміни. Вельми корисною і гідною справою вважалося не просто повідомити автора програми про помилку, а одразу запропонувати йому такий «хак», який її виправляє.
В цей період сформувалось перше покоління хакерів, які фактично були фанатами-програмістами, а терміном «хакінг» (від англ. «hacking») позначалась захопленість знаннями в галузі інформатики. В цей же період починають виникати основи хакерської ідеології. Основою якої став принцип: «інформація має бути безкоштовною та загальнодоступною».
Наступне покоління хакерів з’явилося наприкінці 1970-х — початку 1980-х років з появою ПК та початком експериментування з комп’ютерними мережами. Тоді ж було зафіксовано перші спроби використання комп’ютерів у нелегальних цілях, а термін «хакінг» почав набувати нового негативного значення — мистецтво «зламування» комп’ютерних мереж інших користувачів. Іноді, з метою ефективнішої діяльності, хакери об’єднувались в угруповання зі своїми законами та правилами, основним з яких на той час була заборона завдавати будь-якої шкоди комп’ютерним системам.
Наприкінці 1980-х років виникає нове покоління комп’ютерних фахівців, яке почало активно протистояти комерційним і державним структурам, керуючись при цьому принципомзагального права користувачів ЕОМ на безплатне одержання будь-якої інформації в Інтернеті. Саме з кінця 1980-х — початку 1990-х років починається хвиля протиправної комп’ютерної діяльності хакерів — «зламування» комп’ютерних систем, поширення програм-вірусів, тощо. Відтак виникає широко відомий образ хакера як комп’ютерного «пірата».
Отже, хакери — неоднозначна щодо оцінок неформальна субкультура, що сформувалась навколо технічних та інформаційних досягнень людства. Як і в кожній субкультурі тут присутні свої кумири (Роберт Теппен Морріс, Кевін Мітнік, Е. Реймонд, Володимир Левин, Лінус Торвальдс та інші), світогляд, етика поведінки, стиль життя.
В рамках цієї субкультури є велика кількість напрямків — від легальних до нелегальних. Дослідники говорять про «класичних хакерів», «крякерів» (зламують комп’ютерні системи), «фрікерів» (використовують телефонні лінії) та ряд інших.
Комментариев нет:
Отправить комментарий